top of page
  • Фото автораPascal Kuba

Шоколад у бункері: війна очима дітей

Доля України широко висвітлюється в засобах масової інформації. Історія батьків із Запоріжжя, яким ми змогли допомогти, розповідає про війну з точки зору, про яку часто забувають: з точки зору дітей.

Ці діти роздавали іграшки по сусідству.


Що б ви зробили, якби вам дали плитку шоколаду? З'їли б її того ж вечора чи залишили на потім? Що б ви не обрали, емоційна цінність цього шоколаду навряд чи зміниться. Подарунок залишається подарунком, і ви майже гарантовано з'їсте його із задоволенням. Уявіть собі таку ж ситуацію з дітьми. Ми, мабуть, не припускаємо, що вони зберігатимуть шоколад надовго. Швидше за все, вони з'їдять його якомога швидше, поки батьки не бачать.


У Запоріжжі, великому українському місті неподалік від фронту, прикмети інші. Тут війна малює зовсім іншу картину дітей, ніж у Швейцарії. Кілька тижнів тому, коли прибула одна з наших посилок, деякі діти отримали дуже особливий подарунок: швейцарський шоколад. Вони з радістю прийняли його. Але замість того, щоб з'їсти його, діти задумали дещо інше. Вони сховали шоколад у бункері свого будинку, щоб трохи скоротати скоротати годинну під час бомбардування


Район, де живуть діти, переважно заселений внутрішньо переміщеними особами. Це сім'ї з окупованих територій або люди, які втратили свої домівки через російські бомбардування. Часто вони приїжджають з Маріупольського регіону і втратили все. Батьки майже не мають грошей, а те, що мають, витрачають на прожиття. Тим більше діти зраділи, коли остання партія "Світо" містила також іграшки та шоколад. Тим, хто не помітив, ще пощастило: діти (на першому фото) роздали всі іграшки по сусідству.


До бункера потрапляє не лише шоколад, але й іграшки. І тут той самий принцип: зберегти їх на гірші часи, щоб хоч якось розважитися. Що викликає здивування, так це вибір іграшок. Найбільш улюбленіші є, з одного боку, конструктори, з яких діти граючись відбудовують Україну, а з іншого - м'які іграшки. Батьки розповідають, що не лише малюки, а й 13-річні підлітки притискають м'яку іграшку до серця, особливо коли звучить сирена тривоги.


Війна для запорізьких дітей-біженців є неприпинною. Вони мають справу з нею через гру, з конструкторами, але також і з машинами на дорозі: автомобілі зупиняють і перевіряють заради забави. Батьки розповідають, що діти цілими днями говорять про війну. Це дає їм іншу перспективу. Від безпосереднього життя до ненормальної ситуації, в якій жодна дитина не повинна рости. Зрештою, як дитина сама вирішить чи сховати їй шоколадку?


Як довго дітям в Україні доведеться жити в таких умовах, залишається невизначеним. Вже зараз війна залишить по собі довготривалі сліди. Але зусилля, з якими ці діти намагаються покращити жахливу ситуацію, зворушують і розбивають серце водночас. Поки така ситуація триває, ми вважаємо своєю місією відправляти вантажі в Україну. Саме тому ми будемо продовжувати збирати, жертвувати і підтримувати таким чином.

19 переглядів

Останні пости

Дивитися всі

Commentaires


bottom of page